Богомолова Г.Я.

Богомолова Галина Яківна,
одна з перших редакторів-коректорів журналу

 

Журнал «Наша школа» у моєму житті
 
   Загальновідомо, що навіть найдовший шлях починається з першого кроку. І саме такий довгий шлях судилося пройти журналу «Наша школа»: від першого кроку в далекому 1923 році і до свого сторіччя у 2023 році.
 
  Час невблаганний, але він ніяк не може вплинути на мої почуття, пов’язані з журналом «Наша школа». Спогади, спогади…
 
  За фахом я філолог і вчитель середньої школи. Трудову діяльність розпочала на посаді вчителя в середній школі № 85 міста Одеси.
 
  17 років я прищеплювала своїм учням любов до поезії. Мене завжди тішило, коли мої учні з радістю читали вірші, вчили їх напам’ять.
 
  У 1978 році на курсах підвищення кваліфікації відбулася зустріч з Фроловою С.І., яка на той час була заступником директора інституту удосконалення вчителів. І мені, як вчителю з досвідом, запропонували посаду методиста.
 
  Так в історії мого життя з’явилась нова сторінка – робота в ООІУВ. 1993 рік дуже важливий як в історії інституту удосконалення вчителів, так і у моєму житті.  Гортаючи пожовтілі сторінки архівних документів, Фурсенко Л.І. натикається на губернський журнал «Наша школа», 1923 року видання, мова видання – українська.
 
  Саме Леоніду Івановичу Фурсенко належить ідея відновлення цього журналу, він став першим головним редактором відновленого журналу. Значну роль у відновленні і становленні журналу відіграли Фролова С.І. та Задорожна Л.К.
 
  Особливо хочу відзначити, яке велике значення відіграла в моєму житті Задорожна Любов Кирилівна, людина надзвичайної енергії, розумна і просто чарівна жінка. До останнього часу свого життя я буду з великою вдячністю і повагою пам’ятати Любов Кирилівну.
 
  Спогади знов переносять мене у 1993 рік, коли я ввійшла до складу редакційної колегії журналу, а згодом стала редактором-коректором. Не можу приховувати: спочатку були хвилювання, а чи зумію я редагувати рукописи авторів. Починати завжди важко, але знайомлячись із змістом матеріалів з проблем освіти та виховання, спілкуючись з авторами,я збагачувалася новими знаннями, і почуття страху відступило. Я чітко зрозуміла, що головне – це ставитись до рукописів та їх авторів з повагою, уважністю та вимогливістю.
 
  Так любов до справи, яка вже стала частиною мого життя, людяність, спілкування з колегами, з педагогічними працівниками Одещини допомагали мені. Копітка робота з формування кожного номеру журналу потребує чимало зусиль, але вони цього варті. Я дуже вдячна всім, хто був поруч зі мною.
 
  Саме тісне спілкування з оточуючими сприяло підвищенню професійної майстерності і стало запорукою успіху – з кожним номером журнал ставав більш цікавим і змістовним.
 
  Зокрема, теплих слів подяки заслуговують Л.І.Фурсенко, Л.К.Задорожна, С.І.Фролова, І.Ф.Орлова (Ацабріка), а також Т.О.Татарченко та В.А.Кавалеров (які, нажаль, пішли з життя). Вважаю за необхідне щиро подякувати Ірині Федорівні Орловій, моїй молодій колезі. Незважаючи на велику різницю у віці, ми стали однодумцями, й багато років досить успішно робили спільну справу – коректували статті журналу.
 
  Хочеться назвати всіх, але побоююсь кого-небудь пропустити і таким чином, не дай Боже, образити, тому пишу так: вдячна всім-всім, з ким судилося мені працювати, а кожний має зрозуміти, що за висловом всім-всім є також і його ім’я. 
 
  Я щаслива людина. На моїх очах відбувалося відродження і оновлення журналу «Наша школа», і мені ж пощастило бути свідком його 100-річного ювілею.
 
  Бажаю журналу «Наша школа», якому чесно служила протягом багатьох років, щасливого довголіття і творчих успіхів.